МАНДРІВКА У ПОШУКАХ «ЗАПАХУ СЛОВА»
МАНДРІВКА У ПОШУКАХ «ЗАПАХУ СЛОВА»
13 грудня 2023 року виповнюється 130 років від дня народження Миколи Хвильового – визначного письменника, полеміста, памфлетиста, одного з найяскравіших діячів «розстріляного відродження» 20-х р. XX ст., «основоположника справжньої нової української прози».
Повернути викреслене понад 50 років з історії української літератури ім’я талановитого неординарного письменника, поета, прозаїка, новеліста та памфлетиста, новатора у творенні поетичних форм, Миколи Хвильового – наш обов’язок як нащадків.
Його твори не перевидавалися, а прижиттєві видання були заборонені.
Чому ім’я Хвильового було під забороною, можна зрозуміти лише осягнувши весь життєвий та творчий шлях митця саме у контексті його складної та суперечливої епохи. Хвильовий був сином своєї доби й розділив багато її високих поривів та прикрих ілюзій і розчарувань…
«Хай живе дух неспокою!» – творче кредо письменника
«Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до себе і до інших, хворобливо вражливий і гордий, недоторканий і суворий <…>, химерник і характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник».
Володимир Коряк, літературний критик
ДОЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ – ДОЛЯ УКРАЇНИ!
Важко знайти у світовій історії аналогію, щоб жива мова, мова великого народу систематично заборонялася й переслідувалася державними вердиктами й актами. Цей геноцид тривав століттями…
Наразі стоїмо перед фактом неймовірним і сумним для нашої культури: маючи самобутню історію, що сягає в глибину століть. Маючи багатющий фольклор, оригінальну художню літературу, покоління українців не мали справжнього, неспотвореного уявлення про свою духовну генеалогію; натомість, історія, що поставала перед ними, – це понищене люстро, це історія вилучення і викреслення провідних діячів, арештованих видань, історія заборонених численних тем, творів, імен.
«БІЛІ ПЛЯМИ», за усунення яких українські дослідники взялися лише наприкінці 80-х років минулого століття, – явище, що склалося як наслідок жахливого парадоксу абсурдної доби тоталітарного режиму. Це можливо було в нашому суспільстві ще нещодавно, це чинилося з реальними відомими біографіями, з постатями, чиї сліди не загубилися в минувщині.
«БІЛІ ПЛЯМИ» – це аж ніяк не загублені, забуті імена, це чорні сліди пожеж, свідомого винищення української культури. Одне з таких загублено-забутих імен – ім’я Миколи Хвильового.
ПОЕТИЧНО-ПРОЗОВА СПАДЩИНА Хвильового – полеміста та активного організатора тогочасного літературного процесу на України.
Різногранна творчість, незвичайна постать Миколи Хвильового мали велике значення у літературному процесі 20-х років – від ГАРТу та ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), справляли вплив на розвиток українського письменства, культури, суспільно-політичної думки всього неспокійного XX століття.
Неперевершений майстер малих прозових форм, він після Коцюбинського й Стефаника створив в українському письменстві власний стиль, своєрідний різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели. Поява першої новелістичної збірки «Сині етюди» засвідчила непересічність таланту молодого прозаїка, а вже в середині 20-х років Хвильовий стає визнаним лідером літературного покоління. У періодиці з’являються його романтичні новели, гострі сатиричні оповідання. Письменник звертався і до жанру повісті, роману. Яскраво заявив про себе також і як памфлетист, який, власне, започаткував знамениту літературну дискусію 1925–1928 років і був незмінним резонатором гострої критичної полеміки про шляхи розвитку нової української культури.
У творчій еволюції письменника можна виділити два етапи:
I етап – 1921–1926 рр. – це романтична, лірико-імпресіоністична безсюжетна проза.
1921 – поема «В електричний вік», збірка поезій «Молодість»;
1922 – збірка поезій «Досвітні симфонії», де поет формулює своє поетичне кредо:
«Сонце! Я такий же романтик, як і ти».
Збірка «Старі поезії» – повне уявлення про поетичну творчість майбутнього прозаїка, що розвивалася в руслі тогочасних поетичних течій – символізму та футуризму.
Хвильовий культивує верлібр, експериментує з формою, створює цікаві неологізми, оригінальний звукопис. Його мучить поривна жага все пізнання.
«Молимося мудрості і віку, і секунди.
Молимося тому, чого не знаємо,
Бо наша молитва – жага все-всепізнання.
Клавіатурте розум, почуття і волю!
Клавіатурте!»
(«Клавіатурте!»)
II етап – 1926–1930 рр. – це перехід до врівноваженішої конкретно-реалістичної манери письма, перехід до великих прозових форм та посилення іронічних, сатиричних інтонацій.
· новели: «Кіт у чоботях», «Солонський Яр», «Легенда»;
· оповідання: «Я (Романтика)», «Арабески», «Мати», «Сентиментальна історія»;
· незакінчені твори: роман «Вальдшнепи» (1-а частина; дослідникам і досі не вдалося віднайти конфісковану 2-у частину твору);
· нариси, етюди: «Повість про санаторійну зону», «Зав’язка»;
памфлети: «Думки про течії», «Україна чи Малоросія?»
Та все ж творчий дар Хвильового був даром прозаїка. Він сам це скоро відчув і після виходу другої збірки до поезії звертався лише епізодично. До того ж вибухове враження, яке справила поява цілковито новаторських «Синіх етюдів» (1923), змусило майже забути про поетичний дебют їх автора. Прозова збірка «Синіх етюдів» «придбала авторові славу першорядного письменника». Так відомий тогочасний літературний критик О.Білецький у статі «Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року» назвав Хвильового «основоположником справжньої нової української прози».
ПАРАДОКС … ДОБИ. Осяяння та спроба викриття жахіть та помилок доби.
Поетика Хвильового була цілком новаторською, навіть, порівняно з його безпосередніми творчими попередниками, не кажучи вже про «тобілевичо-старицьку» традицію. Проте обнадійливі паростки високого мистецького відродження 20-х років знищили жорсткі соціальні збурення.
Для митця вже були пророчо-ясними жахливі помилки й збочення в національній політиці, він прозорливо здогадується, що голод на Україні свідомо організований. Хвильовий зважується на останній крок у своїй виснажливій боротьбі. Вранці 13 травня 1933 року він запросив до себе друзів – Куліша, Досвітнього, Епіка, Йогансена, Дніпровського. І за якийсь час у робочому кабінеті письменника пролунав постріл. Залишилися передсмертні записки до друзів-письменників, до дочки.
Постріл 13 травня був трагічною крапкою в історії українського відродження пожовтневих років. Проте все, здійснене цим поколінням, зосталося у скарбниці української культури як одна з неперевершених її сторінок, як запорука майбутнього розквіту, про який так палко мріяв бунтівний романтик Микола Хвильовий.
«Словом, хай живе життя! Хай живе безсмертне слово!
Хай живе тропічна злива – густа, запашна і надзвичайно тепла. Я – вірю!»
***
«Я до безумства люблю небо, трави, зорі, задумливі вечори, ніжні осінні ранки, коли десь летять огнянопері вальдшнепи – все те, чим так пахне сумно веселий край нашого строкатого життя. <….> Іще люблю до безумства наші українські степи, де промчалась синя буря громадянської баталії, люблю вишневі садки.. і знаю, як пахнуть майбутні городи нашої миргородської країни. Я вірю в «загірню комуну» і вірю так божевільно, що можна вмерти. Я мрійник і з висоти свого незрівняного нахабства плюю на слинявий «скепсис» нашого скептичного віку»
М. Хвильовий
Подорож триває…
«Безумна подорож» текстами Миколи Хвильового відкриває такі смислові площини, в яких істина не є «сумою значень», не збігається із формою вираження, а постійно вислизає, коли її прагнуть досягти. Результатом такої подорожі стає процес творчості читача, несподівана емоційна подія, мандрівка у пошуках «запаху слова»…
Подорож триває…
Використана БІБЛІОГРАФІЯ:
Хвильовий М.
Твори : У 2-х т. Т.1. : Поезія. Оповідання. Новели. Повісті / М.Хвильовий. – К. : Дніпро, 1991. – 650 с.
До першого тому увійшла рання добірка художніх творів 1921–1927 рр. Хвильового-поета: поема «В електричний вік», збірка поезій «Молодість», збірка поезій «Досвітні симфонії», «Старі поезії».
Хвильовий М.
Твори : У 2-х т. Т.2 : Повість. Оповідання. Незакінчені твори. Нариси. Памфлети. Листи / М. Хвильовий. – К. : Дніпро, 1991. – 925 с.
До другого тому увійшли художні твори 1927–1930 рр.: незакінчені твори, роман «Вальдшнепи», (2-гу частину якого знищено цензурою), памфлети «Камо грядеш», «Думки проти течії», «Апологети писаризму», «Україна чи Малоросія»), листи до Миколи Зерова та Аркадія Любченка.
Хвильовий М.
Новели, оповідання. Поетичні твори. Памфлети / М. Хвильовий. – К. : Наукова думка, 1995. – 816 с.
До тому увійшли кращі твори визначного письменника, одного з найяскравіших діячів «розстріляного відродження» 20-х р. Це значна частина новелістичної спадщини М.Хвильового, дещо з його ранньої поезії, «Повість про санаторійну зону», роман «Вальдшнепи». Вміщено кілька памфлетів з літературної дискусії 1925–1928 рр. – «Думки про течії», «Україна чи Малоросія»?
Хвильовий М.
Вибрані твори / М. Хвильовий ; упоряд. текстів, передм. та прим. О.В. Муслієнко. – Харків : Ранок, 2008. – 352 с.
До книги увійшли твори: «Кіт у чоботях», «Я (романтика)», «Арабески», «Мати», «Повість про санаторійну зону», «Сентиментальна історія», «Вальдшнепи».
Історія української літератури ХХ століття : підручник. У 2-х кн. : Кн.1. : Перша половина ХХ століття / В.П. Агеєва, Л.С. Бойко, В.С. Брюховецький та ін. ; за ред. В.Г. Дончика. – К. : Либідь, 1998. 464 с.
У першій книзі в оглядових та портретних розділах висвітлюється літературний процес від поч. XX ст. і до поч. 40-х р. Аналізується українська література 20-х р., творчість раніше заборонених і замовчуваних письменників В.Винниченка, Є.Маланюка, В.Підмогильного, М.Хвильового, М.Зерова та інших.
Додатково про Миколу Хвильового та його творчість у WEB-РЕСУРСАХ:
4. https://nlu.org.ua/event.php?id=2124
5. https://kharkiv-nspu.org.ua/archives/3174
приєднуйся до «НАЦІОНАЛЬНОГО ТИЖНЯ ЧИТАННЯ–2023: БУДЬМО СВОЇМИ!»
https://tyzhden.ua/natsionalnyj-tyzhden-chytannia-sviato-pid-ehidoiu-skovorody-ta-khvylovoho/