ПОЗАЧАСОВИЙ ФЕНОМЕН Т.Г. ШЕВЧЕНКА

«Свою Україну любіть,

 Любіть її… Во время люте,

 В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.»

 

 

Тарас Григорович Шевченко – безперечний символ України, національний герой, великий Кобзар. Всебічно освічений та обдарований український поет–пророк, прозаїк, мислитель, живописець, гравер, етнограф, громадський діяч. Важко переоцінити його роль для України. Своїми життєвими перипетіями і творчістю великий митець надихав патріотів України до боротьби за правду, волю і майбутнє нашого рідного краю.

   9 березня 2024 року Україна відзначатиме 210 років від дня народження Тараса Шевченка. Це не просто черговий ювілей великого українського поета, художника, громадського діяча. Це ювілей, який припадає на буремні часи чи не найбільшого історичного протистояння незалежної української Держави з відкритою збройною агресією росії. Цей ювілей, без перебільшення, має прозвучати й на рівні загальноєвропейському. Адже Україна твердо і назавжди заявила на міжнародній арені про свою відірваність політичну, економічну, культурну, літературну, духовну, ментальну від рф. І Європа разом із усім світом це почула.

   Що саме зробило звичайну людину – ідолом та найвідомішим українцем за всю нашу багатовікову історію? І яким він насправді був у житті? Про феномен Шевченка дізнаємося з його життя та особливостей часу, за якого він жив…

   Чи міг тоді хто передбачити, що його ім’ям колись стануть називати кораблі, друкувати його зображення на державних грошових купюрах, поштових марках, ставити йому розкішні пам’ятники і численні меморіальні таблички, випускати на його честь ювілейні монети і засновувати всілякі премії?

   За своє коротке життя, а прожив він 47 років і один день, Шевченко сповна наситився стражданнями, серед яких були і результати власних помилок, але він не міг не жадати того, до чого прагнемо всі ми – життя і свобода, самореалізація і благополуччя, мир і повага, прості людські цінності. Його творчість це його душа, в ньому він був чесний і добрий, ярий і нескінченно багатий.

   Тара́с Григо́рович Шевче́нко народився (25 лютого (9 березня) 1814 року в селі Моринці, тогочасна Київська губернія, (нині Звенигородський район, Черкаська область, Україна) – помер 26 лютого (10 березня) 1861, санкт-петербург, російська імперія). Згодом, похований на Україні на Чернечій горі у місті Канів Черкаської області. За родинними переказами, Тарасові діди й прадіди з батьківського боку походили від козака Андрія, який на початку XVIII століття прийшов із Запорізької Січі. Дід по матері Бойко Яким Іванович, був вихідцем з Прикарпаття, за однією з версій сином опришка Івана Бойчука – одного із ватажків руху карпатських опришків 1740 –1750-х рр. Чи вплинуло це на прагнення до волі від кріпацтва, прагнення свободи, формування прогресивних світоглядних поглядів всебічно обдарованої особистості – Шевченка-мислителя, поета, прозаїка, художника, можливо…

НАВЧАННЯ В ІМПЕРАТОРСЬКІЙ АКАДЕМІЇ МИСТЕЦТВ.

   Одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві посів Шевченко як художник, де він став одним із перших митців, які прокладали новий реалістичний напрям. Шевченко став основоположником критичного реалізму та одним із зачинателів офорту й першим його видатним майстром в українському мистецтві. Академія мистецтва, яку він закінчив, не лише озброювала професійними знаннями художника, вона давала й ґрунтовну класичну освіту.

  Майже два з половиною роки – від осені 1828-го до початку 1831-го – Шевченко пробув зі своїм паном у Вільно. Подробиці Віленського життя маловідомі. Імовірно, Тарас відвідував лекції з малювання професора Віленського університету Йонаса Рустемаса. Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання 1830 року.

   З тих часів зберігся Тарасів малюнок «Жіноча голівка», який свідчить про майже професійне володіння олівцем. 

   У 1835–36 роках Шевченко створив кілька складних багатофігурних композицій на теми античної історії та Київської Русі.

  У 1836–1837 роках Шевченко створив малюнок «Смерть Богдана Хмельницького», але найдосконалішим малюнком на історичну тему цього періоду є «Смерть Сократа» 1837 року, який відзначається впевненістю малюнку, передачі освітлення, групуванням постатей.

  Шевченко посилено займався самоосвітою, знайомився з творами мистецтва – оригіналами й гравюрами з них. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї. Улітку 1836 року під час одного з нічних сеансів малювання в Літньому саду він познайомився зі своїм земляком – художником Іваном Сошенком, а через нього – з Євгеном Гребінкою, Василем Григоровичем і Олексієм Венеціановим, які познайомили Тараса з впливовим при дворі поетом Василем Жуковським.

  Сошенко вмовив Ширяєва відпустити Шевченка на місяць, щоб той відвідував зали живопису Товариства заохочення художників. Комітет цього товариства, «розглянувши малюнки стороннього учня Шевченка», ухвалив «мати його на увазі на майбутнє». 

   Аполлон Мокрицький, художник, учень Брюллова й приятель Шевченка, що взяв на себе ініціативу залучити Брюллова для справи визволення Тараса від кріпацтва, зазначив у своєму щоденнику, що в середу, 31 березня 1837 року, він показав Брюллову вірш Шевченка. Брюллов був ним «дуже задоволений і, побачивши в ньому думки й почуття молодого чоловіка, вирішив витягти його з податного (кріпацького) стану».

  Навесні 1838 р. Карл Брюллов і Василь Жуковський вирішили викупити молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за великі гроші – 2500 рублів. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського – вихователя спадкоємця престолу Олександра Миколайовича, і портрет розіграли в лотереї, у якій узяла участь імператорська родина. Лотерея відбулася 4 травня 1838 року, а 7 травня Шевченкові видали відпускну.

   29 квітня 1839 року К. Брюллов відзначив його малюнок як найкращий. Рада Академії мистецтв нагородила його срібною медаллю другого ступеня.

   1839 року Шевченко почав опановувати техніку олійного живопису. 27 вересня 1840 року Рада Академії мистецтв відзначила срібною медаллю другого ступеня його першу самостійну олійну картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці». Навчаючись в Академії поступово формулювалися й матеріалістичні основи мистецьких поглядів Шевченка. До цього ж часу належить його перший олійний автопортрет.

   26 вересня 1841 року Рада Академії мистецтв втретє нагородила Шевченка срібною медаллю другого ступеня – за картину «Циганка-ворожка».

 «Циганка-ворожка». 1841. Олія.                 «Катерина». 1842. Олія.

   Гравюри на металі за малюнками Шевченка та інших митців виконував англійський художник Джон Робінсон, друкувалися вони також у Лондоні.

   Під час першої подорожі до України (1843–1844) Шевченко задумав видати серію офортів «Живописна Україна», а на виручені кошти викупити своїх рідних з кріпацтва, проте його мрія про викуп з кріпацтва братів та сестер так і не здійснилася. 11 листопада 1844 року комітет Товариства заохочення художників ухвалив надати Шевченкові грошову допомогу (300 рублів) для цього видання. Перші 6 офортів («У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Судна рада», «Старости», «Казка» («Солдат і Смерть»), «Дари в Чигирині 1649 року») вийшли у листопаді.

  3 квітня 1845 року Тарас Шевченко подав заяву до Ради Академії мистецтв із проханням надати йому звання художника. 18 листопада 1845 року збори Ради затвердили «Тараса Шевченка в академічному званні некласний художник у малярстві історичному і портретному».

ШЕВЧЕНКО-ЕТНОГРАФ. АРХЕОГРАФІЧНА КОМІСІЯ. ДОСЛІДНИК СТАРОЖИТНОСТЕЙ. 

Перша етнографічна поїздка в Україну. «Живописна Україна» (1843—1844).

   У Березані, у маєтку Платона Лукашевича, 9 жовтня 1843 року Шевченко написав вірш «Розрита могила». Це ранній твір, який увійде до рукописної книги поезій «Три літа» (1843–1850). Безпосереднім поштовхом до написання вірша були археологічні розкопки курганів-могил у 1830-х–40-х роках, здійснювані в Україні археографічною комісією (чимало могил було поблизу Березані). Шевченко, як інші українські поети-романтики – негативно ставився до цього явища, вважаючи ці могили-кургани пам’ятками козацької доби та символом її героїчного минулого. Окрім цього, 1843 року вийшла поема Євгена Гребінки «Богдан» російською мовою, яка посилила негативне ставлення Шевченка до Богдана Хмельницького (окремі уривки поеми друкувались ще 1839 року). У поемі Гребінка прославляв Хмельницького за те, що він «у ніг царя московского склав свої гетманскіє клейноди і щастіє пряме вказав Україні із родів у роди». Похвальна тирада Гребінки викликала обурення Шевченка щодо «Богдана», яке не проходило до кінця його життя. Після цього, Шевченко, на думку дослідників, охолодів до Гребінки, і, можливо, припинив з ним приятелювання.

   Восени 1843 року поет протягом подорожі на Дніпровські пороги та місце останньої Запорізької Січі – відвідав такі міста і села: Пирятин, Лубни, Хорол, Кременчук, Верхньодніпровськ, Катеринослав, Олександрівськ, Нікополь, Покровське, Новогеоргіївськ, Чигирин, Черкаси, Шполу.

Друга поїздка в Україну. Археографічна комісія (1845–1847).

   Шевченко завітав до Глухова, Кролевця, Яготина та через Переяслав, Бориспіль, Бровари поет вирушив до Києва. Завдяки Максимовичу він став неофіційним співробітником Київської археографічної комісії. Виконуючи завдання комісії, Шевченко багато подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали, змальовував історичні й архітектурні пам’ятки і вів «Археологічні нотатки».

   Влітку, за дорученням комісії, Шевченко виїхав з Києва на Лівобережжя, до Прилук. Мандруючи Полтавщиною він відвідав Лубни, Ромни, Городище на Черкащині. На шляху до Полтави поет відвідав Решетилівку, де зупинявся у власника цієї місцевості О. Попова, в якого збереглася бібліотека й архів із безліччю рідкісних книг і документів з історії України – що становило чималий інтерес для Комісії. У Полтаві та її околицях поет ознайомився з багатьма архітектурними пам’ятками – Хрестовоздвиженським монастирем, Успенським собором, будинком Івана Котляревського.

   Наприкінці листопада 1845 року Шевченко приїхав до Києва, показав Археографічній комісії свої записи, малюнки історичних пам’яток і був офіційно зарахований до складу її співробітників. 28 листопада він одержав подорожну й гроші для роз’їздів з метою опису пам’яток старовини.

   Продовжуючи історико‐етнографічні дослідження, Шевченко знову заїхав у Ісківці до О. Афанасьєва‐Чужбинського, з яким вирушив до Ніжина, де збереглося чимало важливих пам’яток архітектури: собори, церкви, житлові будівлі XVII—XVIII ст.

   Потім Шевченко відвідав Чернігов, де оглянув: Спаський собор, Троїцький монастир, Борисоглібську церкву, Церкву св. Параскеви, Церкву Успіння Божої Матері, будинок Чернігівської семінарії, і бібліотеку, яка колись належала полковнику Павлу Полуботку.

   Навесні 1846 року Шевченко прибув до Києва й оселився в будинку у провулку «Козине болото». Виконуючи далі завдання комісії, він зайнявся оглядом історичних пам’яток міста, багато працював на схилах Дніпра, особливо любив бувати біля Видубицького монастиря. Малював київські пейзажі, руїни Золотих воріт. Не раз бував у Києво-Печерській Лаврі. Цього часу він написав балади «Лілея» та «Русалка».

ЛІТЕРАТУРНА СПАДЩИНА.

   Літературна спадщина Шевченка, центральне місце в якій займає поезія, зокрема збірка «Кобзар», вважається основою сучасної української літератури і значною мірою літературної української мови.

    Надзвичайно талановитий український поет, прозаїк і етнограф, Тарас Шевченко вільно працював як українською, так і російською мовами, удосконалив своє знання польської мови, міг читати в оригіналі твори Міцкевича.

    Шевченко почав вправлятися у віршуванні під враженням своєї зустрічі з українськими творами у Гребінки у липні 1836 року. Гребінка був першим, хто помітив і підтримав поетичне обдарування Шевченка, став його першим літературним натхненником і вчителем. Першим визнаним поетичним «шедевром» Шевченка вважається балада «Причинна». Щотижня на квартирі Гребінки відбувалися літературні вечори, на яких бував і Шевченко.

   Сошенко свого часу докоряв Шевченкові не тільки за писання віршів, але й за те, що він почав вести світське життя, зокрема разом з К. Брюлловим часто їздив на літературно-музичні вечори, відвідував письменників, діячів мистецтва, став краще вдягатися. Але всупереч побоюванням Сошенка, легковажне життя Шевченка не завадило йому створити у цей період низку поетичних шедеврів. Нові знайомства з художниками та письменниками, з літературно-мистецьким світом, відвідування гуртків та літературно-музичних вечорів – навпаки збагачували й розширювали кругозір Шевченка, стимулювали його до поетичної творчості.

   Наприкінці 1839 року Шевченко познайомився з П. Мартосом, товаришем Євгена Гребінки, А. Мокрицького, Н. Кукольника. Ознайомившись випадково з рукописними творами Шевченка й вражений ними, П. Мартос виявив до них великий інтерес. Він порадився із Є. Гребінкою і запропонував Шевченку видати їх окремою книжкою, яку згодом назвали «Кобзарем». Як згадував Мартос, Шевченко не відразу погодився на видання, його довелося умовляти. Думки й настрої Шевченка перед виданням збірки відбилися у вірші «Думи мої, думи мої». Діяльну безпосередню участь у виданні «Кобзаря» брав Є. Гребінка, саме він подав рукопис до Петербурзького цензурного комітету. До цього Мартос вилучив з «Кобзаря» ті місця, які могли обернутися проти нього як видавця неприємностями. Цензор П. Корсаков, поступившись проханню Мартоса й підписавши «Кобзаря» до друку, попередньо не прочитавши його «проблемні місця», згодом, ознайомившись з друкованим текстом, також вилучив уривки нецензурного змісту й лише після цього дав дозвіл на випуск книги у світ.

   4 травня 1840 року з’явилося перше друковане оголошення про продаж «Кобзаря», який швидко розійшовся, його вихід, навіть урізаного цензурою, був подією великого літературно-суспільного значення. Перший «Кобзар» ще не мав відвертих закликів до революційних дій, проте весь він містив протест проти суспільної несправедливості й поривання до вільного життя. У розробці історичних тем Шевченко не уник певної ідеалізації минулого України. Твори Шевченка потрапили до Білорусі, на Кавказ й за кордон (у Прагу). О. Афанасьев-Чужбинський, який в середині XIX століття служив на Кавказі, писав: «Скрізь, де знаходив кілька українців, чи в колі чиновників, чи в якомусь полку, скрізь зустрічав я пошарпані екземпляри „Кобзаря“ та „Гайдамаків“ і повне, щире співчуття до їхнього автора». Реакція російських критиків здебільшого була агресивна: рецензент з «Сєвєрной пчєли» писав, що «особливої української мови немає», інші рецензенти називали українську мову «гібридним діалектом» «безперспективною» та «мужицькою» й вважали що українська мова не має шансів на існування.

   8 листопада 1841 року Шевченко подав рукопис «Гайдамаків» до Петербурзького цензурного комітету, цензурував його знову П. Корсаков, який не подавав твору на розгляд цензурного комітету й дав дозвіл на випуск його у продаж на свій страх і ризик. У «Гайдамаках» були оспівані події Коліївщини, в її основу лягли народні перекази, насамперед розповіді діда Шевченка, Івана. Спочатку «Гайдамаки» лякали цензора своїм революційним духом, через що він протримав у себе рукопис без схвалення вісімнадцять днів, протягом яких він зробив профілактичні вилучення окремих рядків та висловів, дозвіл на продаж поеми він дав з тримісячною затримкою. Всупереч сподіванням Шевченка, його покровитель Григорович не став видавцем поеми. Якщо «Кобзар» видав своїм коштом П. Мартос, то цього разу – всі клопоти, пов’язані з публікацією «Гайдамаків», лягли на Шевченка.

  1844 року опубліковано передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки» під назвою «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки». Того ж року Шевченко написав історіософсько-політичну «комедію» «Сон» – поему-гротеск, яка розкриває перед читачами наслідки уярмлення України Москвою.

   1845 року 4 жовтня поет записав дві нові ліричні поезії: «Не завидуй багатому» і «Не женися на багатій», які увійшли до рукописної книги «Три літа».

  У цей час поет напружено працював, написав такі твори: «Єретик», «Сліпий», «Великий льох», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим...», «Холодний Яр», «Давидові псалми». Але через яскраво антиімперський характер більшість нових поетичних творів не могли бути надруковані, але вони розповсюджувались у списках. Надалі рукопис «Кавказу» поет передав 1846 року через свого знайомого, М. Савича, який їхав у Париж, шанованому ним Адаму Міцкевичу.

 СВІТОГЛЯДНІ ПОГЛЯДИ ШЕВЧЕНКА-МИСЛИТЕЛЯ. 1845.

  Шевченко має репутацію видатного українського мислителя. Як діяч українського національного руху, член Кирило-Мефодіївського братства, він цілковито підтримував вільнодумні ідеї братчиків.

  Джерелом висвітлення й розуміння Шевченка (релігійних, політичних, культурних, етичних, філософських, естетичних, педагогічних й інших) – є поезії, повісті, листи та щоденник. Надзвичайно обдарований з дитинства, Шевченко впродовж усього життя виявляв нестримну жагу до знань, що вплинуло на його всебічну освіченість. У листопаді 1858 Тарас Шевченко підписав публічного колективного листа українських літераторів (спільно з Марко Вовчок, Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, Матвієм Номисом) з засудженням антисемітської публікації в петербурзькому журналі «Ілюстрація».

  На думку шевченкознавця Олександра Бороня, попри наявність у Шевченка певних побутових упереджень, характерних для його часу, він дотримувався дуже прогресивних поглядів щодо прав євреїв, що було обумовлено його величезним людинолюбством, рідкісним у світовому письменстві.

«ЗАПОВІТ» (Як умру, то поховайте) – найвідоміший твір Тараса Шевченка. 1845. 

   Поезія «Як умру, то поховайте…» була написана Тарасом Шевченком у 1845 році, коли він перебував у Переяславі. Оригінальний автограф не зберігся, але існують кілька варіантів тексту, зокрема чистові автографи, записані на окремих аркушах та у рукописних збірках. Поезія, яка стала відомою під назвою «Заповіт», є одним із найвідоміших творів Шевченка.

   В тексті зазначено, що після арешту Шевченка його вірш неодноразово переписували та поширювали в рукописних списках, зокрема серед кирило-мефодіївців та їхніх прихильників. Пізніше вірш було включено до різних видань та збірок, а його тексти публікувались у періодичних виданнях.

   «Заповіт» відтворює жанр поетичного заповіту, який є відомим у літературній традиції. Цей твір відображає світогляд і творчу зрілість поета, а його текст мав значний вплив на культуру та національне самоусвідомлення.

   Від кінця 60-х років йшли спроби музичної обробки «Заповіту». Різні композитори створювали мелодії для цього вірша, і одна з них, написана Г. П. Гладким, стала особливо популярною та використовується під час урочистостей як неофіційний гімн. Текст «Заповіту» також було перекладено на багато мов світу, що свідчить про його значення й популярність за межами України.

   Кому призначений «Заповіт» Шевченка? «Як умру, то поховайте» поет безпосередньо звертається до певної аудиторії. Хто ця аудиторія і чому саме до неї звернені його слова? Шевченко, ніби передчуваючи свою швидку смерть, звертається до читачів, які мають подбати про його похорон. Це вірш-настанова, і насамперед адресований Шевченком його вірному товаришеві А. Козачковському. Саме в його маєтку поет пережив страшні моменти передсмертних мук. якби він помер на той час, то саме Козачковський мав би його ховати, адже сім'я Шевченка була далеко.

   «Заповіт» – вірш-настанова також до прийдешніх поколінь, адже безпосередньо спостерігаючи, як живуть багатії, і в яких важких умовах змушені виживати селяни, Шевченко прагнув, щоб люди боролися за свою свободу та гідне існування. Він вважав за необхідне висловити свої думки в поезії, і в певний момент усі умови збіглися, що спонукало його на створення цього вірша. Крім того, цей твір являє собою монолог ліричного героя, який бажає назавжди залишитися на рідній землі, щоб “було видно, було чути, як реве реве ревучий”. Україна назавжди залишається його рідною країною, і йому важливо, що з нею станеться навіть після того, як він піде вічно.

ВИДАННЯ ТВОРІВ.

   За життя Шевченка лише незначна частина його творів побачила світ. То були його ранні поезії. Збірки творів Шевченка найчастіше друкувалися під назвою «Кобзар». Першим повним виданням поезій Шевченка став «Кобзар» 1907 року за редакцією Василя Доманицького. Вперше повне видання творів у п’яти томах було підготоване до друку за редакцією Богдана Лепкого й вийшло у 1919–1920 роках. До цього, від часу появи «Кобзаря» у 1840 році і до 1920 року, не існувало жодного видання, яке охоплювало б всю спадщину письменника: поезію, прозу, драматургію (у грудні 1841 р. Шевченко написав драматичний твір «Сліпа красуня», який не зберігся), малярську творчість. Надалі кількість повних видань, або зібрань творів Шевченка, збільшувалася, одним з найбільших було шістнадцятитомне видання за редакцією Павла Зайцева 1934–1939 років. У 20-х–80-х роках XX століття зростала кількість перекладів творів поета у світі, зокрема, у Польщі, Чехії, Словаччині, Болгарії, Німеччині, Англії, Франції, Італії, США, Канаді тощо.

Видання творів Шевченка різних років (вибірково):

           *Кобзар Т.Шевченка.1840.         *Буквар Южнорусскій. 1861.

КУЛЬТУРНА РОЛЬ ТА ОЦІНКА ТВОРЧОСТІ Т. ШЕВЧЕНКА

   Творчість Шевченка стала духовною основою формування сучасної української нації, джерелом національно-політичної свідомості, а сам поет – символом України. Шевченко – виняткове явище також у світовій літературі. З 47 років життя поет пробув 24 роки в кріпацтві, 10 – на засланні, а решту – під наглядом жандармів. Шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі Іван Франко:

«Він був сином мужика і став володарем у царстві духа.

Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком і вказав нові, свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим.»

    Шевченко був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Він вважається основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме його творчість започаткувала напрями, що стали провідними для передових українських письменників другої половини XIX – початку XX століть. Шевченко першим в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого більш змістовно відбили почуття й думки простого люду та їхні віковічні прагнення до свободи, на відміну від своїх літературних попередників, які в своїх творах критикували лише окремі явища тогочасного життя, як: знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. У своїх творах він створив новий позитивний образ – борця та судді проти самодержавно-поміщицького ладу й борця за щастя народу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX – на початку XX століття чи не єдиною книжкою в більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з якого вчили напам’ять, і за ним вчилися читати.

   Творчість Шевченка внесла в українську літературу незнане до цього багатство тем і жанрів та долучила її до кращих досягнень світової літератури. Його шляхом пішли найвидатніші українські письменники наступних часів – Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка та інші. Крім того, Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови, він установив ту її структуру, яка стала основою сучасної мови – розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад (у тому числі синтаксис), які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо. Його поезія дала норми української літературної мови, створені на основі народного фольклору й живої розмовної мови, яка ґрунтувалася на полтавсько-київському діалекті.

   Шевченко перекладений багатьма мовами народів світу, його творчість мала великий вплив на розвиток культури західного та південного слов’янства. Поезія Шевченка отримала високу оцінку від польського поета В. Сирокомлі, болгарського поета Л. Каравелова, сербського поета В. Николіча, французьких вчених Е. Дюрана і Л. Леже, шведського вченого А. Єнсена, чеського вченого З. Неєдли й багатьох інших. Твори поета знайшли свого читача не лише в більшості країн Європи, але й далеко за її межами – в США, Канаді, Індії, Китаї, Японії й багатьох інших країнах світу. Джон Ф. Кеннеді у свій час сказав: «Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета».

***

   Пам’ять про Шевченка вшановують як в Україні, так і за її межами, зокрема, 2014 року, до 200-річчя від дня народження поета телеканал «Інтер» створив першу інтерактивну мапу об’єктів, присвячених йому. В світі налічується 1384 пам’ятників Шевченку – це найбільша у світі кількість монументів, встановлених діячеві культури. Ім’ям поета названо топоніми (населенні пункти, вулиці, площі, райони, парки), освітні та культурні заклади (університети, інститути, бібліотеки, театри), космічні об’єкти (кратер на Меркурії, астероїд, мала планета), кораблі тощо. Митцями поету присвячені фільми, скульптури і картини. Випускаються банкноти, монети, поштові марки, значки, з портретами Шевченка. Його образ використовується у різній символіці, плакатах, біг-бордах, як-от з найцікавішого:

  1. Зображення на 100 грн. банкноті       2. Ювілейна монета                 3. Ювілейна марка          4. Орден ім. Т.Шевченка     5. Герб із зображенням Шевченка

ЦІКАВІ НЕВІДОМІ ФАКТИ:

*** про Т.Г. Шевченка:

• із 47 прожитих років 24 роки був кріпаком, 11 років був під слідством і лише 12 років був вільною людиною;
• перший виконаний художній твір – погруддя жінки, виконане у місті Вільно у 1830 році;
• Ян Рустем – основоположник литовської національної художньої школи – вчитель Тараса Шевченка;
• Павло Енгельгардт – у 1832 році відправив Шевченка на 4 роки на навчання до Василя Ширяєва. У 1836 році Шевченко брав участь у розписах Великого Александрівського та Михайлівського театрів Санкт-Петербурга;
• портрет В.Жуковського проданий за 2500 рублів – ця сума була еквівалентна 45 кг чистого срібла;
• 1861 року за власний кошт Шевченко видав перший в Україні «Буквар»;
• улюблений напій Шевченка – чай з ромом;
• Шевченко дружив з Пантелеймоном Кулішем;
• Шевченка називали «російським Рембрантом»;
• намалював близько 1300 картин;
• збереглося 800 робіт як художника;
• створив більше 30 автопортретів;
• першим отримав звання академіка гравюри у російській імперії.
• ***
• пов’язані з його ім’ям:
•  
  • Один із 300 кратерів на Меркурії отримав ім’я Тараса Григоровича. Діаметр кратера Т.Г. Шевченка становить 137 кілометрів.
  • На території від Бразилії до Китаю встановлено 1384 пам’ятники Кобзареві. Більшість із них, 1256, розташовані на території України, і близько ста розташовані в 35 інших країнах. Нині в Україні 164 населені пункти носять ім’я Тараса Шевченка.
  • Український майстер Микола Сядристий створив найменшу книгу “Кобзар” у світі, розміром трохи більше половини квадратного міліметра. Її розміри майже в 19 разів менші за найменшу японську книгу. Сторінки настільки тонкі, що їх можна перегортати лише кінчиком загостреної волосинки. Книга зшита павутинкою, а обкладинка виготовлена з пелюсток безсмертника.
  • Українська Донеччина та творчість Шевченка – цей край мав особливе значення для нього через друзів, родину та його творчість: на Донеччині жили нащадки Тараса Григоровича. На початку 1960-х років у селищі Пантелеймонівка поблизу Горлівки мешкали його правнучки – сестри Ганна Іванівна та Ольга Іванівна Шевченко (їх батько був двоюрідним племінником Тараса Григоровича, а мати — внучкою його брата Йосипа).
  • Перша книга Тараса Шевченка на території Донеччини вийшла у 1920 році в Маріуполі – збірка творів “Малий Кобзар” (22 сторінки), а у Бахмуті побачила світ ще одна книга – біографічний нарис “Тарас Григорович Шевченко”. Примірник цього видання нині зберігається в Національній бібліотеці ім. В.І. Вернадського в Києві.
  • Від кінця 60-х років йшли спроби музичної обробки “Заповіту”. Різні композитори створювали мелодії для цього вірша, і одна з них, написана Г.П. Гладким, стала особливо популярною та використовується під час урочистостей як неофіційний гімн.

***

Шевченко не відгородився від загалу німбом класичної недоторканості. Він був і лишився з народом, і вдячні нащадки за це увінчали його найвищим званням - вічного свого сучасника, яке б століття не було за вікном...

***

ШЕВЧЕНКОВІ ТВОРИ:

Шевченко Т.Г. 

    Кобзар / Т.Г. Шевченко. – К. : Наукова думка, 1997. – 367 с.

  Увійшли поезії «Причинна», «На вічну пам’ять Котляревському», «Думи мої, думи мої…», «Перебендя», «Катерина», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», поеми «Гайдамаки», «Утоплена», «Гамалія», «Тризна», «Сон» (У всякого своя доля), «Єретик», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє…», «Давидові псалми», «Як умру, то поховайте» (Заповіт), «Лілея, «В казематі», «І виріс я на чужині».

 

 

 

Шевченко Т.Г. 

   Поеми / Т.Г. Шевченко. – К. : Веселка, 1984. – 198 с., іл.

 Славнозвісні поеми «Катерина», «Мар’яна-черниця», «Слепая», «Сова», «Наймичка», «Княжна», «Хустина», «Титарівна», «Марина», «Марія», у яких поет зображував життєву долю жінки-страдниці, опоетизувавши її високе душевне благородство та викриваючи гнівно суспільні вади, що викликали страждання жінки, а то й загибель.

 

 

 

Шевченко Т.Г.

   Поезії : У 2-х т. Т.1 / Т.Г. Шевченко. – К. : Веселка, 1988. – 246 с., іл.

  До першого тому ввійшли вірші, поеми, балади, написані у 1837–1847 рр. Твори скомпоновані у збірнику хронологічно – за роками написання: «Причинна», «Думка» (Тяжко-важко в світі жити…), «Катерина», «Тарасова ніч», «Перебендя», «Тополя», «Іван Підкова»; поеми: «Гайдамаки», «Слепая», «Невольник», «Кавказ», «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», «Холодний Яр», «Відьма», а також, комедія «Сон».

 

 

 

Шевченко Т.Г.   

   Поезії : У 2-х т. Т.2 / Т.Г. Шевченко. – К. : Веселка, 1988. – 246 с., іл.

  До другого тому увійшли вірші, поеми, балади, написані у 1847–1861 рр. Твори скомпоновані у збірнику хронологічно – за роками написання: «В каземат», «Мені тринадцятий минало», «Не гріє сонце на чужині», «Сон» (Гори мої високії), «Варнак», «У Бога за дверми лежала сокира…», «Титарівна», «Ну що б, здавалося, слова…»; поеми: «Княжна», «Москалева криниця», «Петрусь», «Неофіти», «Марія» тощо.

 

 

БІБЛІОГРАФІЯ З ШЕВЧЕНКОЗНАВСТВА:

Барабаш Ю.Я.

   Вибрані студії. Сковорода. Гоголь. Шевченко / Ю.Я. Барабаш. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 744 с.

   Книга складається з двох частин – монографії «Дух животворить…» і відзначеного Національною премією ім. Тараса Шевченка дослідження «Коли забуду тебе, Єрусалиме…», котрі різняться багатьма параметрами: XVIII – перша пол. XIX… Широке історично-культурне тло, подробиці біографії та довкілля, порівняльний погляд на вузлових моментах спадщини Сковороди, Гоголя і Шевченка.

 

 

 

    Вічний як народ : Сторінки до біографії Т.Г. Шевченка: навч. посібник / О.І. Руденко, Н.Б. Петренко. – К. : Либідь, 1998. – 272 с.

   «Не вмирає душа наша, не вмирає воля…» Тема України, доля народу, біблійні мотиви – ці невичерпні пласти творчості українського генія, великого поета і художника Т.Г. Шевченка висвітлюються в книзі. Сторінки життя та творчості Кобзаря, хрестоматійно відомі теми доповнюють і поглиблюють раніше не опубліковані документи, спогади сучасників, а також репродукції з його картин, офортів, автографи тощо.

 

 

 

Дзюба І.

   Тарас Шевченко / І.Дзюба. – К. : Альтернативи, 2005. – 704 с., іл.

   Пропонована книга є спробою поєднати докладну розповідь про життєвий шлях Тараса Шевченка з текстологічним аналізом його поетичних і прозових творів та коротким оглядом малярської спадщини. Автор прагнув охопити весь обсяг літературної та громадянської діяльності великого сина країни в історичному контексті, розкрити центральне місце Шевченка в усьому національному житті.

 

 

 

Єфремов С.О. 

   Шевченкознавчі студії / С.О. Єфремов. – К.:Україна, 2008. – 368 с.

  Серед науковців – дослідників творчості великого Кобзаря, чільне місце належить видатному історику української літератури <...> Сергію Єфремову (1876–1939). До видання ввійшли вперше зібрані разом його шевченкознавчі твори (від 1899 р. до арешту в 1929-му) – як фундаментальні наукові праці, так і оригінальні розвідки.