Цьогоріч у січні виповнюється 155 років від дня народження людини, чиє ім’я було внесено ЮНЕСКО в список найвідоміших діячів людства.

Саме він став одним із тих, без кого українська культура XX століття була б неможливою.

У Києві його ім’ям названо вулицю, є меморіальна дошка на будівлі Колегії Павла Галагана.

Хто ж ця дивовижна людина, в жилах якої не було ні краплі української крові, та яка на все життя стала найвідданішим захисником української мови та української історії?

«Народ, що цурається своєї мови, сам себе карає на безплідність» /

А.Ю. Кримський

Ці слова написані сто років тому, а звучать так, ніби звернені до нас сьогодні!

«Я не українець за кров’ю, але я українець за духом» /

А.Ю. Кримський

   Людина з рідкісним ім’ям – в перекладі «добрий вісник» – Агатангел Юхимович Кримський (1871-1942).

   15 січня 1871 року народився поліглот кримсько-татарського походження:

• знавець 58 мов, він був феноменом

   …Коли його запитували, скільки мов він знає – він говорив, сміючись, що йому легше сказати, які він не знає. Він знав практично всі європейські і слов’янські мови, багато східних, також, латинь, грецьку, санскрит; у 70 років вирішив вивчити т. зв. мертві мови – вавилонську і абасинську.

• один з організаторів Академії наук України (1918)
• сходознавець світового рівня, вчений-орієнталіст

   …міг читати Коран арабською, вести наукову дискусію перською, писати листи німецькою…

• перекладач
• філолог
• український історик
• дослідник староукраїнської мови
• створював українську наукову мову з нуля:

• укладав перші українські граматики й словники
• творив термінологію, якої до нього не існувало !
• перекладав східну класику українською, доводячи: ця мова здатна на все

«Мова – це форма нашого культурного і національного життя»

Для Кримського мова не була інструментом.

Вона була середовищем існування народу.

Він знав, чим закінчується відмова від своєї мови. І попереджав:

«Народ, що цурається своєї мови, сам себе карає на безплідність»

***

   У його долі все було незвично.

   Його далекий предок кримський мулла з Бахчисарая виїхав з Криму в Білорусь, прийняв там християнство і одружився на місцевій жінці, взявши прізвище Кримський.

   Батько – Юхим Кримський був літератором і талановитим педагогом, багато займався сином і у з роки хлопчик навчився читати, з п’яти років навчався у початковому училищі.

   Помічаючи його абсолютно незвичайні здібності – і до вивчення іноземних мов – Агатангела прийняли в Києві в Колегію Павла Галагана, навчальний заклад, який давав унікальну середню освіту, і до 18 років він знав уже 8 мов!

   У Колегії навчався у Павла Житецького, одного з найвідоміших філологів української мови, який прищепив йому любов до української мови, і Агатангел, в жилах якого не було ні краплі української мови, на все життя став найвідданішим захисником української мови та української історії.

   …Як учений-орієнталіст (вивчав східні мови в Інституті східних мов), кілька років жив у Сирії та Лівані, де вдосконалював знання арабської мови. Згодом Агатангел Юхимович Кримський став професором і викладав арабські мови, історію Сходу.

   Після встановлення у 1917 році Української Народної Республіки він вирішує повернутися в Україну.

   Бере участь в науковому житті України і за часів Центральної Ради, і при гетьманові Скоропадському, і пізніше за Радянської влади.

   Стає академіком Академії наук України.

   …Коли настали темні часи…він міг емігрувати, міг мовчати. Але він обрав інше.

«Я служив українській справі не з користі, а з потреби душі»

За це його знищила система.

   Наприкінці двадцятих років, через звинувачення у націоналізмі, Кримського почали звільняти з усіх посад і викладання, позбавили всіх його наукових знань…

   А у 1941 році 70-річного напівсліпого вченого заарештували, без суду, без доказів, та після жорстоких допитів відправили в Казахстан до в’язниці у Кустанаї.

   Помер Кримський у січні 1942 року у в’язниці, виснажений, самотній, забутий владою, так і не повернувшись на Україну…

***

« Я не українець за кров’ю, але я українець за духом»

Це не романтична фраза.

Це життєва позиція, за яку він заплатив свободою – і життям.

Агатангел Кримський довів просту й небезпечну для імперій істину:

Українськість – це не кров.

Це вибір.

І саме такі вибори створюють націю!!

***

Використана бібліографія:

     Історія української літератури (Перші десятиліття XIX ст.) : підручник / П. Хропко, О.Гнідан, П. Орлик та ін. – К.: Либідь, 1992. – 512 с. : С. 102.

    Досліджено становлення нової української літератури в контексті національного відродження народу.

   Історія української літератури XX ст. : У 2-х кн. Кн. 1. Перша половина XX століття / за ред.. В.Г. Дончика : підручник. – К.: Либідь, 1998. – 464 с. : С. 14, 18, 33, 90, 226, 232, 431.

   Розкрито літературно-мистецьке життя та художній процес створення української літератури першої половини XX ст.

   Історія української літератури XIX ст. (70–90-ті роки) : У 2-х кн. Кн. 1, Кн. 2 / за ред.. О.Д. Гнідан : підручник. – К.: Вища школа, 2003. – 439 с. : С. 34, 78, 105, 146, 179, 251, 354, 406.

   Розкрито тенденції розвитку української літератури – прози та поезії – XIX ст. (70–90-ті роки).

    Історія української літератури кінець XIX–початок XX ст. : У 2-х кн. Кн. 1 / за ред. О.Д. Гнідан : підручник. –  К.: Либідь, 2005. – 621 с.

   Розкрито історію української літератури кінця XIX–початку XX ст. Досліджено літературні течії.

    Історія української літератури кінець XIX ст. : У 2-х кн. Кн. 1 / за ред.. М.Г. Жулинського : підручник. – К.: Либідь, 2005. – 652 с. : С. 246.

   У багатовіковій історії України дев’ятнадцятому століттю належить особлива увага. Це період, упродовж якого здійснилося перетворення усього духовного і культурного життя нації на живу, багату мову, що доти як розмовна існувала в народному середовищі…