Мова – це феномен етносу, народу, нації, одна з основних її ознак, оскільки значною мірою забезпечує нормальне функціонування національного організму в усіх його проявах – політичному, державному, економічному, культурному. Іншими словами, «мова народу, народності чи їхньої діаспори – то генетичний код національної культури, запорука самобутності та самозбереження» (Д. Овсянико-Куликовський).

Отже, глибинні знання про народ закладено передусім у його мові, зв’язній ланці поколінь, тій скарбниці, в яку народ складає «своє давнє життя, свої сподівання, розум, досвід, почування» (Панас Мирний). Доки народ береже свою мову, доти він зберігає своє єство, свою етнічну єдність, а втрачає мову – втрачає себе як народ. Пророче про це сказав В. Сосюра: «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема».