У ці дні ми в 75-й раз вшановуємо пам’ять жертв війні в Бабиному Яру. У Бабиному Яру німецькі окупанти, які зайняли Київ, тільки через кілька місяців після нападу на Радянський Союз вбили більшу частину євреїв, які проживали в місті. Тут, у Бабиному Яру, за 48 годин були жорстоко вбиті понад тридцять тисяч невинних дітей, жінок і чоловіків. Відбувся жахливий початок Голокосту, винищувального походу проти євреїв Європи. Тут, у Бабиному Яру, до закінчення німецької окупації в 1943 році, були страчені десятки тисяч військовополонених і цивільних, тут українці, росіяни, білоруси і багато інші народів повинні були віддати своє життя.

    Тривалий час радянська влада намагалася замовчати трагедію у Бабиному Яру, і лише після велелюдного стихійного мітингу з нагоди 25 роковин трагедії 29 вересня 1966 року за участю відомих дисидентів Івана Дзюби та Віктора Некрасова, про неї почали говорити на державному рівні. Пізніше було встановлено перший пам'ятник жертвам. Історики пов'язують таку поведінку із намаганням приховати усю правду про трагедію.

"Бабин Яр — це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр — це наша спільна трагедія, трагедія перш за все єврейського і українського народів". Ці слова українського письменника і дисидента Івана Дзюби згадуються сьогодні, коли ми вшановуємо жертв жахливих подій 1941 року. Пам'ятаємо кожного!