Він був настільки непересічною особистістю, що міг би стати чудовим прототипом для авантюрно-історичного роману. Його часто ототожнюють з героєм народної “Пісні про Байду”, що стала “козацьким шлягером”, а в літературі переважно звуть Байдою-Вишневецьким.

      Нині жодне ілюстроване видання про козацтво не обходиться без його портрета. Його називають засновником не лише першої Запорізької Січі, але й Донського козацтва. А його мученицьку смерть у тогочасній Європі сприймали як “оптимістичну трагедію” – перемогу християнського духу над мусульманством…

      Утім, він не лише загинув як герой, чия смерть овіяна неймовірними легендами. Він і жив як личить легендарній особі – яскраво, відважно і особливо не переймаючись ані тим, як його вчинки трактують сучасники, ані тим більше – скільки іще століть згодом сперечатимуться про мотиви його вчинків у майбутньому.