88 років тому 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині народився Василь Стус.

  «То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям. Тому значення Василя Стуса більше, аніж талановитого поета, публіциста, перекладача й літературознавця. Він був і залишається “голосом сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядност», – писав про нього Євген Сверстюк.

   З 47 років життя поет-дисидент 13  провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, мордовських таборах і на Колимі.

  Двічі відбував покарання в таборах. У 1976-му році, відбуваючи перше покарання написав відмову від радянського громадянства: «…Бути радянським громадянином – значить бути рабом…».

   Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально.

   Попри те його поезії друкують у самвидаві або за кордоном. Збірка «Зимові дерева» побачила світ у Брюсселі. 1979 року поет увійшов до Української Гельсінської групи.

   Вперше Стуса засудили до 10 років примусових робіт і 5 років заслання. 12 жовтня 1980 року академік Андрій Сахаров звернувся до учасників Мадридської наради для перевірки Гельсінських угод: «1980 рік в нашій країні ознаменувався багатьма несправедливими вироками. Але навіть на цьому тлі вирок українському поетові Василю Стусу вражає своєю жорстокістю…життя людини безповоротно ламають, що стає платою за порядність, нонконформізм, за вірність своєму «я». Вирок Стусові – сором радянській репресивній системі…». 10 січня 1983 року Василя Стуса покарано роком камери-одиночки зі зниженням норми харчування за те, що в самвидаві вийшли його нотатки «З таборового зошита».

   Наприкінці серпня 1985 року Василя Стуса покарали карцером за те, що він, читаючи книгу в камері обперся рукою об нари. На знак протесту він оголосив сухе голодування, а в ніч з 3 на 4 вересня помер. Сталося це в таборі біля села Кучино Пермського краю. Дружині заборонили похоронити Стуса в Україні. Лише після завершення терміну ув’язнення, у 1989-му році рідні змогли перевезти його прах на Батьківщину.

   Табірні наглядачі знищили рукопис із 300 віршами.

   Василь Стус став лауреатом Міжнародної літературної премії «Amnesty International» у 1982 році, коли він ще перебував в ув’язненні в радянських таборах за свою правозахисну та літературну діяльність, що стало одним із проявів міжнародного визнання його творчості та боротьби за права людини.