29 січня – День пам'яті героїв Крут.

   Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі.

 Крути – назва невеликої станції, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ.

  Саме тут, у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність. Бій, що ознаменував відлік нового духовного злету нації, який уже впродовж століття є національним символом для десятків поколінь борців за національну ідентичність.

  У масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Проте цей бій став символом нескореного духу нашої нації.

  На той час в Центральній Раді не було армії. Основна її частина була розбита більшовиками, а інша перейшла на бік червоних, спокусившись фальшивими обіцянками. У той важкий і грізний час на оборону рідного краю стали лише невеликі частини ідейних борців. У Києві сформувався курінь із студентів та учнів гімназії. Їх було 300.

…Зійшлося їх триста.

Моя Україно,

Мій Києве – княже,

Ця юнь безборонна

За тебе поляже.

   Молоді герої стали готуватися до бою. Юнаки мужньо відбивали атаки ворога, не залишаючи своїх позицій. Проти них наступали матроси Балтійського флоту – їх було майже 5 тисяч старих вояків, а борців за волю України біля 600. Молоді воїни билися відчайдушно, виявляли зразки хоробрості. Сили були надто нерівні. Побачивши безперспективність подальшої битви, комендант юнацького куреня дав наказ відступати. Але поки це слово дійшло з одного боку колії, де були юнаки старшинської школи, на протилежний бік до студентів, хтось замінив слово «відступати» на «наступати».

   Юнаки-курсанти відійшли назад, а студенти кинулись вперед. На смерть… Пішли на ворога з багнетами, бо набоїв уже не було. І падали, падали у нерівному бою. Коли зачорніла ніч, на крутянських полях лежали сотні трупів. 35 забрано в полон, двадцять сім здорових і вісім поранених.

…І впали всі героїв триста!

Останніх, смілих – гнів садиста

В полоні всіх закатував.

   19 березня 1918 року до Києва приїхав сумний поїзд. Убитих було поховано у спільній могилі на Аскольдовій горі – на кладовищі в центрі Києва. Увічненням цього є відома поезія Павла Тичини «Пам’яті тридцяти».

  Кров під Крутами не була пролита марно. З неї, наче з безсмертя, розцвітають пелюстки Волі. Вже 29 січня 1919 року на роковини бою під Крутами, до Аскольдової могили героїв прийшли студенти й гімназисти. Вони дали клятву на вірність Україні, на вірність тим ідеям, за які життям заплатили герої.

   Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі.

   Нехай пам’ять про наших героїв, що загинули під Крутами, буде вічною. І нехай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.

Слава, слава Україні і її народу,

Що своїм життям безцінним захищав свободу,

Що довідну самостійність розумом відстояв,-

Тричі слава Україні і її героям !