29 cічня- День пам’яті героїв Крут

 Є в українській історії події, які стали знаковими, стали символічними. Такою подією є героїчна смерть молодих захисників Української Держави, яка заявила світові, що вона хоче бути господарем у своїй хаті. Так здекларував IV універсал Центральної Ради, проголошений 22 січня 1918 року. У ньому зазначалося: «…віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу». А вже через 7 днів, 29 січня 1918 року чужинецька орда хлинула на Україну. Основні українські військові сили залишилися в Києві, бо робітники, обдурені більшовиками, хотіли повалити Центральний уряд, законний уряд Української держави. І вони, 600 юнаків із Українського студентського Січового Куреня та І Української Юнацької (юнкерської) школи імені Богдана Хмельницького та студенти високих шкіл, гімназисти і учні інших шкіл – пішли …  Але від того не тьмяніє подвиг горстки юнаків проти великої навали більшовиків… Пішли і полягли...

Ховали велично… Так постала друга, крім Тарасової, свята могила над Дніпром, яка мала промовляти: «Подорожній, розкажи землякам, що ми вмерли, вірно сповнивши закон…».

Але… Не так сталося як гадалося…«Горе народові, що забуває своїх героїв». 1936 року, в рік наростання обертів сталінської терористичної машини, була зруйнована Аскольдова могила. Навіть мертвих юних борців за незалежність України – боялася комуністична влада України. Могилу по-бандитському «закатали під асфальт», а пам'ять покрили болотом брехні й наклепів. Але пам'ять про Героїв Крут не завмирала. Про них пам’ятали у Львові: їх відзначали як українське всестудентське свято (1932 р.). Урочисті академії створювали українці діаспори. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) у Вінніпезі разом зі студентами богословського факультету Колегії Св. Андрея щорічно відзначали цю дату!

Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її. „Понад все вони любили свій коханий край”, — писав Павло Тичина. Визначально, що ця жертовна любов зародилася в серцях молодих людей, найкращих представників українського студентства. 

Україна пишається молодими Героями. Пам’ять про них, як і та велична слава, за яку вони боролися – невмируща. Вічна їм слава!